Спогади нашого Побратима “Кіборга” Юрія Хомича

«242 дні пекла»: спогади волинського «кіборга», який боронив Донецький аеропорт.

«242 дні пекла»: спогади волинського «кіборга», який боронив Донецький аеропорт. ВІДЕО

16 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Один з тих, кого нині називають “кіборгом” – волинянин Юрій Хомич. У цей день чоловік згадує тих, хто не повернувся додому зі Сходу.

Свою історію чоловік розповів “Суспільному”.

Побратими назвали Юрія “Байкер”. На Схід чоловік каже: пішов добровольцем, аби захистити кордони своєї державу і власну сім’ю.

“Я прийняв таке рішення: поїду, бо з мене буде користь. Пішов у військкомат, мене призвали у 80-ту аеромобільну бригаду, в третій батальйон, який надалі брав участь у захисті Донецького аеропорту”, – пригадує військовий.

Юрій Хомич обійняв посаду головного старшини батальйону. Військовий каже: бої за донецьке летовище тривали 242 дні, до 22 січня 2015-го: “це були російські солдати. Бо в нас були полонені з військовими квитками, у формі. А ми кажемо, що у нас війни не має”, – каже Юрій.

Донецьке летовище, крім військових, обороняли медики й волонтери, розповідає чоловік. “Це Львівська, Івано-Франківська, Волинська області, але були хлопці із Донецька і Луганська. І ніхто нічого не ділив, бо це була єдина добровольча сила. Це люди, які готові жертвувати своїм життям заради майбутнього України”, – каже волинянин.

Себе “кіборгом” військовий не вважає, каже цього звання удостоєні його побратими: “кіборги – це люди, які залишилися там, які ціною власного життя полягли там. Хлопці, які попали в полон. Це люди з великої літери. Це – кіборги.

Юрій Хомич каже: якщо ситуація на східних рубежах країни погіршуватиметься – візьме наплічник і знову повернеться на передову.

Нагадаємо, оборона Донецького аеропорту продовжувалася 242 дні. Бої тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015. За даними українського проєкту “Книга пам’яті полеглих за Україну”, під час оборони Донецького аеропорту загинули сто українських військових.

Спогади нашого Побратима “Кіборга” В’ячеслава Савули

«Там прийшло розуміння, що Бог є, і правда на нашому боці» – спогади «кіборга» В’ячеслава Савули про бої за ДАП

«Там прийшло розуміння, що Бог є, і правда на нашому боці» – спогади «кіборга» В’ячеслава Савули про бої за ДАП

Двісті сорок два… Ця цифра стала символічною для України – стільки днів Українська армія тримала оборону Донецького міжнародного аеропорту. Постійні штурми ворога, снайпери та робота важкої артилерії по залишках будівель, де були позиції українських захисників – вони витримали, не витримав бетон… А противник через їхню незламність назвав їх «кіборгами».

ДАП став символом мужності, братерства та стійкості українського народу. А символом оборони ДАПу стала диспетчерська вежа – саме їй, за словами «кіборга» В’ячеслава Савули, який поділився з нами своїми спогадами, найбільше діставалося від ворога.

Військовослужбовець окремої десантно-штурмової бригади В’ячеслав Савула з позивним «Дєд» брав участь в обороні Донецького аеропорту одним з останніх, перебуваючи саме на цій вежі. Його ротація тривала понад два тижні, до 6 січня 2015 року. Він та його побратими стали передостанніми, хто тримав оборону ДАПу…

У той період, коли В’ячеслав перебував на ротації, стояли сильні морози – вдень до мінус 27°, вночі температура повітря опускалася до −30°. Щодня вежу штурмували бойовики– «напряму» стріляли з усього, що в них тільки було, по 6–7 годин поспіль. Не жаліли ані техніки, ані людей.

– Ми навіть знали дні, коли їм зарплату давали. Як правило, напередодні завжди у бій ішла ворожа піхота. Люди йшли на нас, як у радянських фільмах про війну, – навпростець. Чи то вони п’яні були, чи наркотиками запаморочені… Вони гинули, а їхні гроші хтось собі в кишеню клав. Після таких боїв ми оголошували «годину тиші», для того, щоб бойовики позбиралитіла загиблих, аби нам не смерділо, – пригадує «кіборг».

Через постійні атаки ворога українські військові ані поїсти толком не могли, ані відпочити. Спали по черзі, сидячи у бетонній шахті ліфта,– буквально по пару годин, зігріваючись у спальних мішках.

Води, на відміну від тих, хто перебував на той момент у головному терміналі, було достатньо – через бої бутилі з рідиною не встигли туди передати, залишивши у вежі. Але через морози вона була вся змерзла – потрохи топили на вогні й пили. Їли уривками, але воно й «не лізло» – по-перше, сухпаї також були льодяні, по-друге, часу на приймання їжі особливо не мали.

Але, незважаючи на всі труднощі, настрій у хлопців завжди був піднесений – усі вони жили думкою покласти якомога більше ворогів… Адже знали, за їхніми спинами – дружини, діти, батьки та Україна, на їхньому боці Бог і правда. І неодноразово знаходили цьому підтвердження…

–Запам’ятався один бій. Тривав черговий нічний штурм. Тоді не по-дитячому нас притисли. Ворог максимально близько підійшов до наших позицій. Навколо летіли трасернікулі, як ми їх називали, «червоні мухи», вибухали снаряди. Ми всі були на своїх місцях та вели вогонь. В один момент я перезаряджаю зброю і чую крізь цей пекельний шум чиєсь буркотіння. Обертаюся – наш капелан з позивним «Назарей» у повний зріст ходить по периметру приміщення і співає псалми. Я, звісно, злякався за нього, намагався за руку пригнути донизу… А він, як запрограмований,– був не з нами в той момент. І що, дійсно, дивно – жодна куля, жодна! – у цьому пеклі не торкнулася нашого священника. Тоді прийшло розуміння – навіть не віра, бо на війні вірує навіть атеїст – а саме розуміння, що Бог є, і правда на нашому боці…

Всю ротацію капелан був разом із військовими. У час затишшя вели бесіди  про Бога та релігію взагалі. Саме через «Назарея» отримали відповіді на найгарячіші запитання – чи по-християнськи вбивати людей, якщо вони вороги, чи можна йти війною на чужу землю і як це вписується в біблейські норми…

Військові були вже далеко не молоді хлопці, й, маючи неабиякий життєвий досвід, виказували свої думки. Тому часто такі короткі розмови переростали в запеклі суперечки… У результаті – «Назарей» врешті-решт взяв до рук зброю.

Так, одного разу В’ячеслав запропонував капелану навчити його поводитися зі зброєю – «про всяк випадок».

– Переконав, що надягнувши форму, він став захисником України, отже, і зброю може застосовувати за праве діло. Ми перебували в таких умовах, що зайві руки завжди потрібні. Весь час були на волосині від смерті. І в разі чиєїсь загибелі, його місце повинен був хтось зайняти… Одного разу, під час чергового штурму, я працював на двох бійницях – зі стрілецької зброї та АГС. Відлучився від автомата на кілька хвилин, повертаюся, а моє місце вже зайняте –«Назарей» працює, аж гай шумить!

Так, 6 січня, у Святвечір вирішили помолитися, заспівати колядки.

– Ми ж усе життя, з самого дитинства, водили вертепи. Я із Закарпаття, хлопці зі Львівщини. Ці традиції живуть у нас віками. От і вирішили не відходити від них, пощедрувати і поколядувати. Адже Коляда означає, що нас Бог охороняє,що ми всі повернемося живі. Так і вийшло – усі, хто зі мною був тоді на вежі, – повернулися живими.

Відео до Дня Соборності. “Побратими України” вітають!

До Дня Соборності України Суспільне Волині зібрало історії про людей, які добровільно долучилися до захисту територіальної цілісності України. Один із них – доброволець, заступник голови Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО “Побратими України” Юрій Хомич. Військовий 2014-го допомагав захищати ДАП, брав участь в боях у Водяному, під Горлівкою, Світлодарській дузі, Авдіївській промзоні. Суспільне запитало, що для нього означає День Соборності і єдності України.

Посилання – активне, для перегляду натискайте:

https://www.youtube.com/watch?fbclid=IwAR2dkhUw7OZW-1q8sRqttz_i1eGdz9TDTppN1Ir5qfF0theVSGF5lpGlXBc&v=-Jxb3HrYLb0&feature=youtu.be

До річниці єднання України

До річниці єднання України у місті Вінниця за участі “Побратимів України” відбулися урочистості та церковний молебен з нагоди памятного дня.

Доводимо до Вашого відому. що карантинні обмеження були дотримані повністю.

Заходи пройшли за участю нашого Побратима – легендарного “кіборга” Донецького Аеропорту – Романа Смешного.

Вічна Память та Слава героям!

21.01.2021р. м.Вінниця

 

21.01.2021р. м.Вінниця

 

 

Відбулась зустріч Волинського осередку ГО “Побратими України”

Відбулась зустріч Волинського осередку ГО “Побратими України”, де керівником осередку Юрієм Ганджалою були підведені підсумки грудня 2020 року, обговорено питання, які вдалося вирішити завдяки активній позиції членів ГО “Побратими України”, в тому числі подарунки діткам загиблих героїв агресії проти України!

Памятаємо, працюємо та розвиваємось далі!

До Вашої уваги невеличкий фотозвіт:

 

грудень 2020 року, Волинська область

Січень 2021 року, Волинська область

 

 

Всеармійський вечір у Хмільнику

Нещодавно у Хмільнику пройшов всеармійський конкурс
на найкращого військового медика-жінку
«Берегиня в погонах-2020»,
Від імені Товариства Сприяння Обороні України
та ГО “Побратими України” долучився до привітань чудових
лауреаток та гарнющих дівчат в погонах,
кіборг що обороняв Донецький аеропорт – Роман Вікторович Смішний та його колега,провідний спеціаліст ТСОУ автор і виконавець пісень, лауреат фестивалю «Пісні, народжені в
АТО» Олександр Клец.
Вітаємо!
Грудень 2020 року м.Хмільник
Грудень 2020 року м.Хмільник
Грудень 2020 року м.Хмільник